[Мохаммед Фарук, біженець-рохінджа]:
«Раніше мої доньки нетерпляче чекали навчання. Нам не доводилося хвилюватися. Ми знали, що в школі вони в безпеці. Але останні кілька місяців навіть важко зрозуміти, де вони ходять».
У такій ситуації опинилося майже пів мільйона дітей у таборах біженців у Бангладеш. У червні закрилася більшість шкіл, якими керували гуманітарні організації. 1200 вчителів-бангладешців утратили роботу. Також без діла залишилися вчителі-рохінджа.
Ну а діти тепер покинуті на самих себе.
[Абул Хоссейн, учитель-біженець]:
«Табір дуже переповнений. Оскільки школи закриті, діти проводять дні, граючись у пилюці та грязі на вулиці. Вони швидко забувають вивчене в школі».
Деякі діти йдуть працювати, а дівчата-підлітки від безвиході виходять заміж.
У цієї жінки сім дочок. Недавно одну з них — 16-річну — видали заміж. Це незаконно, тому жінка не називає свого імені й просить не показувати обличчя.
Школи закрили через скорочення фінансування. УВКБ ООН заявило, що цього року треба зібрати понад 250 000 мільйонів доларів на підтримання біженців-рохінджа. Це найменше за останні шість років. Але поки що є надія зібрати лише 40 % потрібної суми. Це означає, що на роботу шкіл грошей не вистачить.
[Кафаят Улла, учитель-біженець]:
«Це дуже боляче. Діти в таборі втратили доступ до освіти, ніхто більше не може вчитися. Ми втекли від переслідувань у М’янмі, спостерігаючи, як горять наші будинки. Тепер же тут, у таборі, ми ніби бачимо, як горять і мрії нашого молодого покоління».
Більшість рохінджа, що живуть у таборах біженців у Бангладеш, утекли з М’янми вісім років тому. Усього за кілька днів кордон перейшло понад 700 000 осіб.
Цьому передував напад бойовиків із повстанського угруповання «Армія порятунку рохінджа Аракану» на м’янмарських прикордонників. У відповідь влада М’янми почала воєнну спецоперацію в штаті Ракхайн, де жила більшість рохінджа. В ООН це назвали «етнічною чисткою».
Коротке посилання на цю сторінку:
