Влада підтримує фіксований офіційний курс у 24 песо за долар і додатковий курс — 120 песо, який використовують щодо туризму та субсидованих товарів. Водночас значна частина економіки працює за неофіційним курсом, що ускладнює ситуацію для більшості населення.
[мешканка Гавани]:
«Від кубинської валюти як такої абсолютно ніякої користі. За неї можна лише купити їжу, і то не завжди. Усюди все в доларах, але на руках доларів немає».
[мешканець Гавани]:
«За курсу 400 песо за долар ми говоримо про досить низьку зарплату для тих, хто отримує 2000, 3000 чи 5000 песо. Порахуйте самі, скільки доларів можна придбати й що з ними зробити. Нічого не можна купити. Щоб купити побутову техніку, треба накопичувати п’ять або шість років за такої зарплати та цін».
Більшість кубинців купує продукти у двох основних системах: у державних магазинах, де ціни фіксовані й часто є дефіцит товарів, і в магазинах, які приймають оплату в доларах.
Оскільки зарплати в песо дуже низькі й курс офіційного обміну не відповідає реальній вартості, більшість людей змушені користуватися готівковою доларовою валютою, яку їм переказують родичі з-за кордону.
Коротке посилання на цю сторінку:
