На цих полицях — старі відеокамери, фотоапарати, магнітофони та великі кнопкові мобільники. Такої техніки вже давно немає в магазинах, та й удома її рідко хтось зберігає. Але в Токіо їй присвятили цілий музей.
[гостя музею]:
«Це цікаво не лише поколінням, які не знають такі пристрої, а й тим, хто жив у той час. Дивлячись на цю техніку, я ніби знову проживаю своє життя. Це нагадало мені, як весело було раніше».
[гість музею]:
«Я відчув ностальгію, побачивши предмети, про існування яких навіть забув. Дивовижно, як змінилося сприйняття цих пристроїв, якими я раніше постійно користувався. Тепер мені здається, що вони мають інший вигляд, ніж тоді».
Усе, що є тут, можна взяти в руки й оглянути. Найстаріший експонат — японська плівкова відеокамера, випущена 1916 року.
[Барбара Асука, заступник куратора музею]:
«Не можна визначити вагу (цієї камери), просто на неї поглянувши. Так не дізнатися, наскільки вона важка. <…> Ми хочемо, щоб відвідувачі ознайомлювалися з цими експонатами за допомогою всіх п’яти відчуттів, а не просто дивилися крізь скло».
Люди часто приносять сюди старі гаджети. Цей відвідувач подарував кишеньковий годинник і касети зі своєї колекції.
[гість музею]:
«Я буду радий, якщо людям це здасться цікавим. Навіть якщо я залишу ці речі вдома, їх найімовірніше просто викинуть після моєї смерті. Тому краще поділитися ними та дати людям змогу на них дивитися».
Музей відкрився два роки тому. Його творці дотримуються принципу, що всі пристрої та технології, крім паперу й каменю, згодом старіють і стають частиною історії.
Коротке посилання на цю сторінку:
