Вчителі подають матеріал так, щоб учні сприймали його за допомогою слуху, зору і тактильних відчуттів. Водночас програма така сама, як у звичайних школах.
[Дороті Кіоко, вчителька]:
«Ми використовуємо структуроване навчання грамоти, яке є системним способом навчання. Треба просуватися крок за кроком, доки учень не зрозуміє, чого його вчать. Це не лекційний метод, коли вчитель стоїть перед класом і пояснює матеріал. Ми використовуємо індивідуальний підхід».
Школу заснувала Філліс Муньї, у якої син не міг нормально вчитись у школі через дислексію. За її словами, багато вчителів просто не розуміють, що це розлад неврологічного характеру й потрібен правильний підхід.
[Філліс Муньї, засновниця школи]:
«Якщо дислексію виявляють на ранній стадії й одразу надають допомогу, діти поліпшують свої навички, вчаться розпізнавати свої таланти й закінчують школу».
Деякі діти не витримують тиску, який на них чинять вчителі та батьки, й кидають школу. Також негативну роль відіграють глузування та нерозуміння однолітків.
[Джейсон Малак Ататі, учень]:
«У школі, де я навчався раніше, вчителі мене не розуміли. Вони били мене, бо я не виконував завдання. Не те, щоб я лінувався. Я нічого не розумів з їхніх пояснень, бо навчання йшло швидко. А в цій школі вчителі пояснюють довго, доки я не зрозумію».
Вчитель малювання Джеффрі Карані раніше закінчив цю школу й повернувся сюди викладати. Він теж мав труднощі через дислексію.
[Джеффрі Карані, вчитель малювання]:
«У звичайних школах багато дискримінації, з дітей сильно знущаються. Уявіть, ви сидите у класі, де 50 учнів, і ви єдиний, хто відстає й не встигає у навчанні, не читає і не пише. А в цій школі все інакше».
Школа працює з 2012 року. Спочатку тут навчалося лише десять дітей. Нині їх приблизно 210. Серед них також школярі з аутизмом.
Коротке посилання на цю сторінку:
