З унікального вапняку, який видобували в місцевих кар’єрах, зводили будівлі та витісували статуї. Але зараз ця галузь занепала, і її майбутнє украй гнітюче.
Для цієї скульптури початку нульових використали камінь із кар’єру «Ле-Фонтен», який на схилі прилеглої гори. Водночас до початку наступного століття тут, найімовірніше, не залишиться жодного муляра.
На зміну гірничодобувній промисловості приходить туризм. Тут процвітають літні та зимові види спорту.
Люди приїжджають покататися на лижах і насолодитися краєвидами. Але все ж історична спадщина міста відіграє важливу роль.
Особливо добре це видно в церкві Самоенса. Там багато робіт місцевих майстрів.
Школа мулярів тут відкрилася ще 1830 року. Навчали на скульптурах і гравюрах із Лувру, що в Парижі.
Поруч із кар’єрами на пагорбах над містом розташований музей, присвячений життю мулярів і їхнім традиційним інструментам.
[Нора Беріу, працівниця музею]:
«Місцевий камінь дуже міцний, тому людям, щоб зводити будинки, довелося розробити методи та інструменти, щоб його обробляти. А коли вмієш обробляти його, то зможеш працювати з будь-яким каменем у Європі».
Нині в місті лишилося тільки два муляри. Один із них, П’єр Б’янко, показує фото свого батька та діда. Вони теж працювали з каменем.
А біля будинку можна побачити його роботи.
[П’єр Б’янко, муляр]:
«Молоде покоління не наслідує наш приклад. Рідко зустрінеш людину з умілими руками та гострим розумом».
Навіть у 82 роки він і далі творить.
[П’єр Б’янко, муляр]:
«Каменотес — складна професія. Коли надаєш матеріалу форму й прибираєш зайве, то часто білий від пилу».
Попри те що ремесло зникає, у містечку на віки залишаться нагадування про його славетне минуле.
Коротке посилання на цю сторінку:
