Ця гончарна майстерня, що на грецькому острові Лесбос, недавно ввійшла до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Її власник Дімітріс Кувдіс створює керамічні вироби з 12 років. Саме тоді сів поруч із батьком за гончарний круг.
[Дімітріс Кувдіс, гончар]:
«Я продовжив те, чого навчився у батька. А він навчався у свого батька і передав знання мені. Та ж техніка, той самий спосіб підготування глини, декорування та випалу кераміки».
Сировину для виробництва кераміки Дімітріс видобуває тут же, на острові. Для розпалювання печі використовує кісточки оливок, а для фарбування — натуральне вапно. Усі візерунки — традиційні, як, утім, і форми виробів.
Колись село Мандамадос, де мешкає Дімітріс, славилося чудовими гончарями. Але традиції витіснила механізація. Гончарі робили по 150 виробів щодня, а на фабриці випускали 1000.
[Дімітріс Кувдіс, гончар]:
«Немає можливості зберегти навички, які я застосовую. Видобувати глинозем, пресувати його, перетворювати на порошок, просівати через сито й робити глину з нуля — такого більше не роблять. Це примітивні методи».
Однак для грецького майстра давнє ремесло стало справою всього життя. Він не кидає його, хоч працювати тепер важче.
[Дімітріс Кувдіс, гончар]:
«Погода вже не та, що раніше. Колись ми працювали влітку за 30-градусної спеки та вітру. Тепер температура — 40 градусів. А коли в 40 градусів шість годин поспіль стоїш за метр від печі й обпалюєш посуд, можна знепритомніти».
Майстер каже, що не прагне заробити якнайбільше грошей. Просто це ремесло його радує. А визнання його майстерності Комітетом ЮНЕСКО вважає великою честю.
Дімітріса часто запрошують на виставки в Греції та навіть у Туреччині. А до його майстерні постійно приїжджають грецькі школярі та студенти, а також місцеві та іноземні туристи.
Коротке посилання на цю сторінку:
