У вірменському місті Гюмрі ще не перевелися ковалі

[This post contains advanced video player, click to open the original website]

Гарік Папоян із вірменського міста Гюмрі — коваль у сьомому поколінні. Давнє ремесло опановував з малих літ. І хоча до XX століття у Вірменії ковалів було чимало, але саме в Гюмрі ця майстерність стала унікальною. Знання передаються від покоління до покоління.

[Гарік Папоян, коваль]:

«Якщо це в крові, якщо це подобається, то приходиш (у майстерню), допомагаєш і поступово, дуже повільно цього навчаєшся. Починаєш щось робити, допомагати, і стає приємно, що можеш допомогти батькові. Отак і стаєш ковалем».

У Гюмрі кували ворота, двері, люстри та інші предмети. Багато виробів і зараз прикрашають будівлі міста, завдяки чому місцева архітектура набула власної ідентичності.

У Гюмрі й нині багато ковалів, але Гаріка непокоїть майбутнє ремесла.

[Гарік Папоян, коваль]:

«Якщо хтось має зварювальний апарат чи шліфувальну машину, вони починають створювати щось схоже на те, що роблять ковалі, і називають себе ковалями. Але традиційне ковальство може скоро зникнути. Зараз усі віддають перевагу сучасним інструментам і забувають про старі способи».

На думку фахівців, ковальське ремесло в Гюмрі вирізняється художнім підходом. Навіть величезні вироби здаються витонченими через ажурний візерунок.

[Агасі Тадевосян, фахівець із культурної антропології]:

«Гюмрі став місцем художнього ковальства, а не тільки містом, де зберігають традиції ковальського ремесла».

Водночас Гарік не втрачає надії. Збирається навчати племінника. Каже, що всі чоловіки в їхній родині стають ковалями.

[Гарік Папоян, коваль]:

«Усе залежить від любові. Якщо вона в крові, коли любиш це діло й усе розумієш, це не можна втрачати».

Торік у грудні ковальське ремесло міста Гюмрі внесли до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.