Знову разом: як карантин зблизив норвезьку сім’ю

[This post contains advanced video player, click to open the original website]

Це щоденна рутина норвезької пари Хави й Матса. Обом по 60 років. Останні кілька років вони робили це на самоті. Але тепер до них із Нью-Йорка повернулася їхня 24-річна дочка, яка працювала там фотографом. Вона зважилася на переїзд, бо США оголосили, що через карантин закривають свої кордони.

[Нора Савоснік, фотограф]:
«Маю зізнатися, що спочатку не хотіла повертатися додому, бо я побудувала свою кар’єру в Нью-Йорку. У Нью-Йорку — усе моє життя. Але мої друзі там втрачають роботу. Вони не мають медичної страховки. І я знаю, що можу залишатися в цьому домі, скільки захочу».

Нора поїхала з дому в 16 років. Повернувшись, вона облаштувалася в підвалі й мусить бути в самоізоляції два тижні. Її батьки цьому дуже зраділи: тепер вони можуть знову годувати дочку здоровою їжею. Ну а дівчина по змозі навчає батька фотографії, що той замолоду мріяв опанувати.

[Матс Гаральдссон, батько Нори]:
«Цікаво, що ти добилася чогось і тепер можеш навчити цього мене, можеш поліпшити мої навички фотографії в сучасному цифровому світі».

Звісно, на вимушеному карантині бувають і розбіжності. Але ізоляція допомогла сім’ї зблизитися.

[Нора Савоснік, фотограф]:
«Найприємніше, що я стаю набагато ближчою до вас. І я не думаю, що це могло би статися, якби я не була буквально замкненою в цьому домі».

Батьки Нори вважають, що карантин — це не лише чудовий привід побути разом, але й нагода багато чого переглянути.

[Хава Савоснік, мати Нори]:
«Можна сприймати карантин як проблему, або як те, що дає змогу два тижні побути на самоті, подумати про всілякі питання, розвинути певні речі, на які раніше бракувало часу».