Традиційні сокири як і раніше роблять на Закарпатті

[This post contains advanced video player, click to open the original website]

Ці сокири з довгими ручками й барвистими головками — продукт багатовікової майстерності. У Закарпатті їх роблять мосяжники — майстри по металу. Вони також виготовляють посуд, дзвіночки й жіночі прикраси. Але впродовж усієї історії одним із їхніх найцінніших творінь була сокира — невід’ємний атрибут гуцулів.

[Назар Габорак, мосяжник]:
«Люди прорубували собі стежки, спиралися на неї, захищалися від різних тварин. А тепер її використовують як святковий атрибут на фестивалях, колядках, святах. У Криворівні, наприклад, коляда не може пройти без сокири. На весіллі теж повинен бути молодий із сокирою».

Назар Габорак із села Брустури — один із небагатьох майстрів із виготовлення традиційних гуцульських сокир. Він мосяжник у шостому поколінні, і тепер передає свої знання дев’ятирічному синові Віталію.

[Віталій, син Назара]:
«Це традиція. Я буду це робити».

[Назар Габорак, мосяжник]:
«Я працював у художній майстерні з дідом, дивився, як це робиться, зазвичай допомагав йому. Я самоучка й не вчився в інституті на мосяжника, усе прийшло саме собою».

Спочатку метал плавлять за температури 1200 градусів. Потім виливають у спеціальну форму. Тоді у майстерні ці звичайні сокири перетворюються на гуцульські твори мистецтва.

Працюють усією сім’єю. Створюють від 30 до 40 таких сокир за місяць, залежно від попиту. Основні покупці — місцеві жителі й туристи. Вартість такого виробу — від 10 доларів.

Назар каже, що заробити на цьому складно, але продовжувати справу предків — найкраща нагорода.