Дідусь і птах: секрет дружби людини й голуба

[This post contains advanced video player, click to open the original website]

Щоразу, коли 80-річний Ксав’є Буге вирушає кататися на велосипеді, робить щось у себе в майстерні, поливає сад чи сідає поїсти, його супроводжує незмінний компаньйон — білий голуб із кличкою Бланшон. Точніше, голубка.

[Ксав’є Буге, пенсіонер]:
«Мене часто запитують про мої взаємини з Бланшон: “Яке почуття спонукає нас залишатися разом?” Я не знаю. Я не психолог і взагалі не знаю, чи це почуття. Хай там як, ми хочемо бути разом, бо нам так добре».

Ксав’є — пенсіонер, живе у французькій Бретані. Раніше торгував будматеріалами.

З голубкою подружився, коли та була ще пташеням. Можна сказати, урятував її від смерті.

[Ксав’є Буге, пенсіонер]:
«Я побачив, як маленьке пташеня впало на землю й намагалося сховатися від котів. Я прийшов додому, думаючи, що сьогодні ще комусь не пощастило. Розповів дружині, а вона запитала, чому я його не підібрав. Тож я повернувся, підібрав Бланшон і приніс додому в кишені».

Відтоді парочка нерозлучна. Голубка або сидить у Ксав’є на плечі, або ходить десь поруч.

Коли в нього запитують, як йому вдалося видресирувати голуба, той відповідає, що ніякого секрету немає. Лише — взаємна повага.

[Ксав’є Буге, пенсіонер]:
«Кожна людина може порозумітися з твариною. Було б терпіння. Треба спостерігати, як вони живуть, щоб пристосуватися до їхнього життя, бо й вони намагаються адаптуватися до вашого».