«Прощавай, Гонконгу!»: історія однієї родини

[This post contains advanced video player, click to open the original website]

Кожне Свято середини осені Аса Лай та її дочки випікали місячні пряники для численних родичів. Цього року у своєму будинку в Гонконзі вони це зробили востаннє. Сім’я вирішила перебратися на постійне проживання до Шотландії.

Зважитися на це було непросто. Та Аса і її чоловік Віллі турбуються про майбутнє своїх дітей. Вони кажуть, що недавно ухвалений закон про національну безпеку позбавив жителів регіону їхніх прав.

[Віллі Лай, житель Гонконгу]:
«Ми не їдемо безпосередньо через політику. Ми їдемо, бо політика почала впливати на наше життя. Ми їдемо з Гонконгу, бо це вже не ідеальне місце для майбутнього наших дітей».

Торік Асу й Віллі сповнювали надії, що місто дістане більше демократичних свобод. У червні вони разом із дітьми взяли участь у двомільйонному марші, закликаючи владу провести реформи.

Однак уряд до людей не дослухався. Натомість поліція заарештувала коло 10 тисяч осіб, звинувативши їх в організації незаконних зборів або участі в них.

[Віллі Лай, житель Гонконгу]:
«Якщо молодь боїться висловлюватися, то це місце не підходить. Найліпше, що я можу зробити для дітей, — відвезти їх у сприятливіше середовище. Це дуже сумно. Та лише так я зможу їм допомогти».

Гонконг — колишня британська колонія. 1997 року її передали КНР, де у владі компартія. Пекін підписав договір, згідно з яким регіон мав щонайменше 50 років бути автономним і користуватися демократичними правами й свободами. Для цього навіть створили особливу форму управління «одна країна — дві системи».

Однак багато років жителі Гонконгу невпинно скаржилися на те, що Пекін поступово позбавляє їх свобод і дедалі більше захоплює контроль над суспільством.

Нещодавно після того, як було ухвалено закон про нацбезпеку, тисячі жителів регіону поспішили емігрувати.

[Віллі Лай, житель Гонконгу]:
«Хіба це той Гонконг, який ми знали? Різниця величезна. Його дедалі більше не впізнати».

Тепер сім’я Віллі залишає своє комфортне життя й вирушає в невідомість.

[Аса Лай, жителька Гонконгу]:
«Цей дім ми вистраждали. Разом переживали злети й падіння. Особливо в останні роки, коли народилася наша третя дитина, було складно. Надіюся, ми подолаємо всі майбутні труднощі».

Три дні на збори. Й ось сім’я вже їде до аеропорту.

[Аса Лай, жителька Гонконгу]:
«Я трохи нервуюся. Це не таке ж почуття, коли їдеш у відпустку. Ми їдемо до незнайомого місця. Хто знає, які труднощі нас чекають».

Та вони не прощаються назавжди, бо сподіваються невдовзі приїхати до родичів у гості.