Пасажири сідають на паротяг у Кейптауні, щоб вирушити в подорож завдовжки понад 160 кілометрів.
Це один із приблизно 20 стародавніх паротягів, які курсують залізницями ПАР. Нині їх використовують, щоби катати туристів.
Для одних — це новий досвід, а для інших — ностальгія.
[Ганс Луйк, мандрівник]:
«Востаннє я їздив паротягом близько 38 років тому, коли мене призвали на військову службу. І це була поїздка з Вінгфілда, що біля Кейптауна, до Грехемстауна. Це приблизно 900 кілометрів».
За спокійного руху зі швидкістю 45 кілометрів за годину пасажири мають удосталь часу, щоб поспілкуватися, відсвяткувати якусь подію та насолодитися пейзажами.
У Південній Африці парові потяги з’явилися в 60-х роках ХІХ століття. Залізнична мережа відіграла значну роль в індустріалізації країни.
На піку розвитку галузі в 1959 році Південною Африкою їздило 3300 паротягів.
[Пітер Роджерс, гід]:
«Більша частина тяги була паровою, і це було пов’язано з тим, що в нас у країні було багато вугілля, а також із періодом санкцій, коли ми не могли отримати дизельне пальне. Тому паротяги їздили аж приблизно до 80-х років».
Коли 1992 року повністю відмовилися від паротягів, їх лишалося коло 700.
Зараз використовують приблизно 20.
[Йоган Фурі, машиніст]:
«Пара в мене в крові. Це моє перше захоплення. Я завжди кажу дружині, що це моя перша дружина. Немає нічого кращого за паровий двигун. Він живий».
Ремонт паротягів у наші дні пов’язаний з великими труднощами. Запчастини доводиться виготовляти з нуля.
Але ентузіастів індустрії це, видно, не зупиняє.
Коротке посилання на цю сторінку:
