Ліпіціанську породу коней хочуть внести до списку ЮНЕСКО

[This post contains advanced video player, click to open the original website]

На конезаводі на півночі Боснії Мирослав Міланкович і його команда нетерпляче чекають кінця листопада.

Вони сподіваються, що справа їхнього життя стане частиною нематеріальної культурної спадщини людства.

На цій державній фермі розводять ліпіціанських коней. Це багатовікова традиція, яку підтримують ще в Австрії, Хорватії, Угорщині, Італії, Румунії, Словаччині та Словенії.

Тепер усі вісім країн подали спільну заяву до ЮНЕСКО на включення цієї традиції до списку нематеріальної спадщини.

[Мирослав Мілкович, коняр]:
«Ліпіцанери — це порода коней, що зникає. У світі лишилося 8000 особин».

Заведено вважати, що ці коні дуже швидкі, комунікабельні та ідеально підходять для виїздки й верхової їзди.

[Мирослав Мілкович, коняр]:
«Вони вирізняються граційністю, високим кроком і винятково гарною подовженою або, як ми кажемо, лебединою шиєю».

Ці коні порівняно невеликого зросту, потужної статури й благородної зовнішності народжуються темно-гнідими чи вороними. Але під час дорослішання більшість змінює забарвлення на світло-сіре чи біле.

Кавалерія та європейська знать століттями цінувала їх у виїздці.

[Сладжана Прерадович, працівниця ферми]:
«Кожен ліпіціанський кінь, що є на фермі, має паспорт. У ньому зазначено ім’я, імена батьків, дата народження, колір вовни, номер його мікрочипа й родовід до п’ятого коліна».

Зараз на фермі працює 17 співробітників, які цілодобово доглядають коней.

[Міко Зуна, дресирувальник]:
«Це один із найбільш темпераментних, енергійних і гордих коней. Але якщо його правильно дресирувати й завоювати його довіру, він стане також найбільш слухняним. Та якщо хоч раз його образити, він уже ніколи вам не довірятиме».

Працівники ферми надіються, що ЮНЕСКО визнає цінність ліпіціанського конярства, що допоможе їхньому підприємству вижити й, можливо, навіть розвиватися.