Вони об’єдналися, щоб зберегти традиції народного театрального мистецтва, відомого як ваянг. Цей жанр охоплює різні види, на які вплинули звичаї корінних народів.
Жінки-лялькарі ставлять вистави з казок, які чули від мам та бабусь.
[Ілля Суманто, лялькар]:
«Ми повинні з чогось почати, і один зі способів це зробити – поділитися зі всіма своїми знаннями про традицію, яку хочемо зберегти».
Постановка супроводжується фольклорними мелодіями, що виконуються на сучасних інструментах.
[Вікторія Ям, музичний продюсер]:
«Сучасне звучання традиційної музики задумане не для залучення молоді, а скоріше для того, щоби по-справжньому зрозуміти, звідки моє коріння, чому ці звуки такі важливі й чому так важливо їх зберігати».
Лялькарі також проводять майстер-класи та навчають дітей робити ляльки для театру тіней з перероблених матеріалів.
Театральне мистецтво ваянг у 2003 році увійшло до списку культурної спадщини ЮНЕСКО.
Коротке посилання на цю сторінку:
