Малазійця два роки не пускали до дружини й сина через пандемію

[This post contains advanced video player, click to open the original website]

Зворушлива зустріч батька й сина. Через пандемію малайзієць Мохаммад не бачив своєї сім’ї два роки.

[Мохаммад Фаріс Абдулла, 37-річний житель Малайзії]:
«Я здивувався… Він так виріс. Його нога така велика. Важко дібрати слів. Але його ніжка виросла».

До пандемії Мохаммад щодня їздив на роботу з Малайзії до Сінгапуру. Але в березні 2020 року країни закрили кордони. Він виявився відрізаним від сім’ї і без певного місця проживання.

[Мохаммад Фаріс Абдулла, 37-річний житель Малайзії]:
«Дорога в мене забирала 30 хвилин на автомобілі. Я їздив до дружини й сина в місто Джохор-Бару. Та через прикордонні обмеження застряг у Сінгапурі на два роки. Щодня я спав тут. Через шість-сім місяців я взагалі забув, який із себе мій дім. Відчуваю, ніби 10 років провів у в’язниці й нарешті можу побачити сина й сім’ю».

Коли Малайзія і Сінгапур дозволили повітряні та наземні подорожі для вакцинованих пасажирів, Мохаммад одразу вирушив додому.

Він це записав 29 листопада.

[Мохаммад Фаріс Абдулла, 37-річний житель Малайзії]:
«Привіт. Я на першому рейсі для вакцинованих до Куала-Лумпура. Прилечу приблизно за 30 хвилин. Радію, що після двох років зможу бути разом із дружиною і сином. Тішуся й дещо переживаю».

Коли Мохаммад востаннє бачив сина, тому було чотири роки.

[Мухаммад Ішак ібн Мохаммад Фаріс, син малазійця]:
«Я радий. Я дуже сумував за татом і я радий, що тато тут».

[Мохаммад Фаріс Абдулла, 37-річний житель Малайзії]:
«Ти радієш, що я повернувся додому?»

[Мухаммад Ішак ібн Мохаммад Фаріс, син малазійця]:
«Так, радію».

[Мохаммад Фаріс Абдулла, 37-річний житель Малайзії]:
«Дозволиш мені завтра поїхати на роботу?»

[Мухаммад Ішак ібн Мохаммад Фаріс, син малазійця]:
«Ні. (Батько: Чому?) Боюся, що сумуватиму за татом».