Гончарне ремесло стало заспокійливою терапією для американців

[This post contains advanced video player, click to open the original website]

Літня жителька Нью-Йорка Вікторія любить створювати мініатюрний посуд та інші вироби з кераміки. Під час тривалого карантину це ремесло рятує її від психологічного напруження.

[Вікторія Розенблатт, жителька Нью-Йорка]:
«Коли сиджу за гончарним кругом, більше ні про що не думаю. Це час концентрації. Зазвичай мені важко зосередитися навіть під час півгодинних занять йогою».

До епідемії Вікторія ходила до місцевої студії, щоб там навчатися гончарства. Але із середини березня вона зачинена. Заняття тепер проходять лише онлайн.

[Вікторія Розенблатт, жителька Нью-Йорка]:
«Не хочу, щоб вони розорилися, тому й далі плачу внески. Роблю все можливе, щоб їм допомогти. Сподіваюся, вони зможуть протриматися до відкриття».

У студії працює четверо співробітників. Власники компанії недавно одержали кредит у межах програми підтримання малого й середнього бізнесу. Але гроші підуть на зарплати та оренду.

[Педро Рамірес, співвласник гончарної студії]:
«Це як ефект доміно. Банк вимагає грошей у домовласника, і тоді ми мусимо заплатити оренду, навіть якщо не можемо працювати».

Майстерня намагається вижити на онлайн-навчанні та продажу мініатюрних комплектів для гончарства.

Гайді захопилася ремеслом у січні й відтоді зробила десятки мініатюрних чашок і чайників. Зараз живе в штаті Мен і доглядає за хворим свекром. А її батьки залишилися в Нью-Йорку.

[Гайді Ву, жителька штату Мен]:
«Нічого не можу вдіяти з глобальним лихом. Навіть нічим не можу допомогти батькам. Мені доводиться жити окремо, і я лише можу подбати про себе. І гончарний круг допомагає мені не впасти в депресію».

Не лише Гайді й Вікторія заспокоюються завдяки творчій роботі.

[Педро Рамірес, співвласник гончарної студії]:
«Люди розповідали мені, як це врятувало їм життя. Я не жартую. Люди називають глину своєю терапією».